Улюблений, але незвичайний

 Поява особливої дитини ділить життя сім'ї на дві частини — до і після діагнозу. Але багато батьків стверджують: саме цей малюк допоміг їм стати кращими!

Після 9 місяців радісного передчуття щастя — крах надій. Це справжній шок. Із захватом і радістю уявляти, яким буде їхній малюк, на кого він більше схожий, ким стане, коли виросте, і раптом після висновку лікарів розпрощатися з цими мріями. Батьки гостро переживають образу, провину, розпач і страх…

Іноді біда згуртовує подружжя. Але поява в сім'ї особливого сина чи доньки найчастіше піддає стосунки чоловіка та дружини випробуванню.

Дружина ображається на чоловіка за те, що всі труднощі з догляду за «важкою» дитиною лягають на її плечі. Страждає і чоловік. Батькові важче, ніж матері, прийняти думку, що його малюк — не такий, як усі, адже на відміну від неї, він не має такого міцного емоційного зв'язку з немовлям. Він не витримує навантаження, почувається безпорадним і часто йде із сім'ї. Це величезна помилка! Крихітці, яка має проблеми зі здоров'ям і психікою, тато потрібен набагато більше, ніж здоровій! І якщо подружжю вдається прийняти ситуацію, зберегти свою любов, то вони живуть повноцінно та щасливо!

ХАРАКТЕРНІ ПОМИЛКИ

Особливий малюк потребує не жалю, а любові. А ще — батьківської мудрості. Не припускайтеся поширених помилок!

Надмірна опіка дитини. Почуття провини породжує гіперопіку у стосунках із крихіткою. Але вона дуже шкодить реабілітації! Щоразу, коли ви щось робите за сина чи доньку, ви позбавляєте їх шансу розвиватися й рухатися вперед.

Відмова від особистої співпраці з фахівцями. Часом виникає бажання залишитися осторонь проблем дитини, передоручивши її лікарям і педагогам. Але малюк понад усе на світі потребує саме любові мами й тата! Це ваш найцінніший дар. Не відсторонюйтеся!

Очікування швидких результатів. Практика показує, що багато батьків на початковому етапі готові до щоденних занять, фізіотерапевтичних процедур, але незабаром, не бачачи змін, зневіряються і припиняють їх. Тільки систематична клопітка праця протягом тривалого проміжку часу здатна дати позитивний результат.

Відгородження малюка від суспільства. Не ховайте крихітку в чотирьох стінах. Від нової обстановки, досвіду, знайомств і спілкування з людьми вона тільки виграє. Відкрийте дитині навколишній світ і дайте їй можливість стати його частиною.

Не будуйте негативних прогнозів на роки вперед. Долайте труднощі поступово, день за днем. Пам'ятайте: шлях довжиною в тисячу кілометрів починається з першого кроку.

КОРИСНИЙ ДОСВІД

Мільйони сімей, які виховують особливих діток, накопичили певний інформаційний багаж. Вони щедро ним діляться. Є кілька універсальних порад. Скористайтеся ними.

•    Погляньте на себе збоку. Спробуйте зрозуміти, на якому етапі прийняття діагнозу перебуваєте ви. Багато хто затримується на неминучих етапах заперечення проблеми, гніву або депресії занадто тривалий період. Іноді на це йдуть роки. А ранній початок реабілітації є вкрай важливим. Втратити дорогоцінний час легко, а повернути його назад — неможливо.

•    Ведіть щоденник спостережень. У ньому фіксуйте всі зміни у фізичному та психічному стані дитини. Порівнюйте малюка не з іншими дітками такого ж віку, а з його особистою динамікою розвитку! Пишайтеся маленькими досягненнями свого сина чи доньки. Повірте, кожна дитина, незалежно від наявності та характеру діагнозу, відчуває ставлення батьків! Приймайте будь-яку допомогу. Будьте реалістами: догляд за малюком з особливими потребами вимагає багато часу та сил. Не відмовляйтеся від допомоги людей, яким довіряєте (няня, члени сім'ї, друзі). Багато мам почуваються зрадницями, залишаючи дитину на кілька годин. Знайте: ви більше зраджуєте інтереси сина чи доньки, коли доводите себе до виснаження. Якщо ви дійсно хочете залишатися корисною своїй крихітці, будьте здоровою та сповненою сил!

• Обіймайте дитину! Обійми сприяють інтелектуальному, фізичному та емоційному розвитку. Відчуваючи ваше тепло, малюк почувається щасливим, захищеним і потрібним.

• Опануйте основи правової інформації. Знаючи права людини з інвалідністю, ви посприяєте її соціалізації в суспільстві, зможете захистити свою дитину в потрібний момент.

• Навчіться перемикатися. Не дозволяйте зневірі та похмурим думкам полонити вас. Гуляйте на свіжому повітрі, малюйте, слухайте музику, співайте, танцюйте! Якщо це можливо, долучайте й малюка. Мама у гарному настрої та з посмішкою на обличчі зцілює однією своєю присутністю та випромінюваною позитивною енергією.

• Не забувайте про інших членів сім'ї. Життя триває, і в ньому має бути місце не лише для особливої дитини, а й для інших дітей, чоловіка, батьків.

• Обмінюйтеся досвідом. Підтримуйте зв'язок із татами й мамами, які виховують дітей із такими ж проблемами. Їхня підтримка й розуміння для вас неоціненні!

• Відвідуйте психолога. Кваліфікований фахівець вкрай необхідний саме батькам особливого малюка. З його допомогою ви повернете особистий душевний спокій, позбувшись почуття провини, та нормалізуєте взаємини в родині.

Вірте в себе! Народження дитини з порушеннями підриває впевненість у собі. Багато хто опускає руки. Але якщо особливий малюк обрав саме вас, отже, ви впораєтеся! Труднощі наділяють нас силою для їхнього подолання!

5 сходинок прийняття діагнозу

1. Заперечення: батьки відмовляються вірити у висновок лікарів. Дитина здається їм здоровою. Відхилення в розвитку та поведінці помічають тільки фахівці.

2. Гнів: пошук причини захворювання призводить до звинувачення лікарів, педагогів, рідних із несприятливою спадковістю. Сумніви в діагнозі залишаються і провокують агресію щодо джерела інформації. Також гнів може бути спрямований на себе, близьких людей і несправедливий устрій світу. Застрягати на цій стадії — це втрачати дорогоцінний час!

3. Торг: робляться спроби відкупитися від горя. Зазвичай це виливається в знецінення офіційної медицини та звернення до вищих сил і народних цілителів. Батьки намагаються укласти угоду із життям, заплатити зміною поведінки та мислення за чудове зцілення малюка.
4. Розпач: у батьків опускаються руки, приходить думка, що всі зусилля марні. Зникають сили, бажання боротися. Виникає апатія. Малюк може дратувати, оточуючі — теж. Рішення, прийняті на цьому етапі, можуть завдати дитині шкоди…
5. Прийняття: діагноз дитини стає частиною життя родини. Тата й мами готові співпрацювати та чути фахівців. Повертаються внутрішні сили, з'являються мрії, плани на майбутнє, частиною яких є й особлива дитина. Малюка приймають таким, яким він є!