Тати незвичайних дітей

Малюки з порушеннями розвитку можуть з'явитися в родині бухгалтера, знаменитого вченого, талановитого артиста чи президента…

Як правило, хвороба приходить зненацька і застає батьків зненацька. Більшість із них виявляються непідготовленими до народження дитини з порушеннями розвитку. Шок, переляк, розгубленість, розпач — ті емоції, які переживають батьки особливого малюка, дізнавшись про його діагноз. І завжди це велике випробування для подружжя, перевірка на міцність їхніх стосунків. Часто, не справляючись із відповідальністю, чоловік обирає легший шлях — піти із сім'ї. Проте існують й інші приклади. Люблячі, сильні духом батьки борються за своїх сина чи доньку до останнього. Хвора дитина часто стає стимулом для розвитку чоловіка. Він росте духовно, стає мудрішим, терплячішим, вчиться приймати. Намагаючись якомога довше залишатися опорою для родини, зміцнює своє фізичне здоров'я, позбувається шкідливих звичок. Розраховуючи вправи разом із дитиною, такий тато нерідко сам захоплюється спортом. Піклуючись про фінансову стабільність, яка вкрай важлива під час виховання малюка з проблемами розвитку, будує кар'єру, тим самим покращуючи матеріальне становище. Помічено, що в міру дорослішання дітей хиткі сімейні стосунки міцнішають. А «нестандартні» діти змінюють світогляд дорослих, стають учителями для своїх мам і тат, їхньою гордістю!

5 КРОКІВ ДО УСПІХУ

1. Вчися приймати. Любити — означає приймати свою дитину такою, якою вона є, визнати її частиною себе. Відкрий своє серце маленькій людині, допоможи їй усвідомити свою цінність та значущість у цьому світі.
2. Знайди компетентних фахівців. Вони навчать взаємодії з особливою дитиною, дадуть відповіді на всі запитання щодо прогнозу, програми навчання, соціальної адаптації, зменшать тривогу, підкажуть, у якому напрямку рухатися далі.
3. Стань опорою для дружини. Будь другом і помічником, покажи зрілість свого характеру. Словами, вчинками бери участь. Захисти дружину від негативних реакцій та непотрібних порад сторонніх. Обов'язок повідомити про діагноз оточуючим візьми на себе. Є ще діти? Знаходь окремий час і для них, поки дружина зайнята особливим малюком.
4. Не замикайся в собі. Спілкуйся, знайди друзів серед батьків таких самих діток. Зустрічайся, обмінюйся досвідом, інформацією, підтримуйте один одного. У колі однодумців легше йти вперед і не здаватися. Виділяй час і для відпочинку.
5. Заведи спільну справу з особливим малюком. Нехай це буде те, що зможете робити тільки ви разом. Наприклад, фізичні вправи у формі веселої гри чи будування фортець із кубиків. Вселяй у малюка віру в себе. Не втомлюйся повторювати, що він сильний, розумний, сміливий…

БАТЬКАМ СКЛАДНІШЕ?

Чоловіки не люблять виявляти свої почуття. За зовнішньою стриманістю та зібраністю ховаються біль, страх, образа, сором. Не вміючи ділитися своїми переживаннями, вони страждають мовчки. Чому це сталося з моєю дитиною? Хто винен? Що буде далі? Чи зможе вона стати звичайною людиною, навчатися в школі, здобути освіту та створити сім'ю? Що скажуть оточуючі, родичі, друзі, колеги по роботі?… Ці питання крають серце батька.

Емоційний зв'язок між мамою та дитиною зароджується задовго до її народження.

Прихильність же чоловіка до дитини формується поступово!

 БЕЗ ПОМИЛОК!

Втекти, сховатися, зникнути — реакція багатьох батьків після пережитого шоку. Найлегший і найбільш хибний шлях вирішення проблеми. Доля кинула їм виклик, потрібно прийняти його з гідністю. Якщо ти — тато особливого малюка, не намагайся залишитися осторонь. Борися за свою дитину! Без твоєї підтримки багато видів лікування та реабілітації крихітки можуть стати недоступними. Підтримай дружину, саме зараз їй вкрай необхідне чоловіче плече. Пам'ятай: коли ділиш горе навпіл із коханою людиною, ваша сила подвоюється, а горя стає вдвічі менше.

Яких ще помилок часто припускаються тати особливих діток?

•    Не приймають діагноз. «Усе можна виправити, просто знову не пощастило з лікарем», — каже тато дворічного Андрійка із синдромом Дауна.

«Я куплю своїй доньці дельфіна або відвезу її лікуватися за кордон, їй лише 3 роки, все ще може змінитися», — розмірковує тато Насті з діагнозом ранній дитячий аутизм. Роздаючи гучні та порожні обіцянки й намагаючись знайти оптимістичних фахівців і цілителів, такі тати втрачають найцінніше — час! Тривале невіряння в існування хвороби позбавляє крихітку своєчасного лікування. А потрібно зробити маленький крок до зцілення, але вже сьогодні. Наприклад, навчити свого малюка застібати ґудзик, тримати ложку або виконати з ним одну-дві вправи, запропоновані дефектологом.

•    Шукають, хто винен (дружина, її родичі, лікарі). Чоловік звик діяти активно і готовий покарати винуватця. Гнів як захисна реакція свідчить про розчарування батька в собі і лише потім у своїй дитині. І він намагається сховати власну безпорадність, що лише посилює біль.

•    Соромляться своєї дитини. Батько, на відміну від матері, частіше хвилюється через соціальний статус дитини. Особливо його турбують порушення, які помітні зовні. Виникає страх осуду, нерозуміння, острах засмутити бабусь і дідусів, які мріяли про онука. Розповісти про стан здоров'я своєї дитини рідним і близьким, колегам по роботі стає одним із найважчих завдань. Багато сімей, які виховують дітей з інвалідністю, намагаються приховати або сховати цей факт. А варто спробувати проявити мужність, власним прикладом змінювати сумні стереотипи. Особливий малюк — така ж важлива частина суспільства, як і кожен із нас, він заслуговує на повагу й любов.

•    Відчувають почуття провини. Як правило, такі переживання батько ховає всередині себе, намагаючись не показувати їх оточуючим. Чоловік аналізує власні неправильні вчинки, помилки, які могли стати причиною захворювання дитини. Це призводить до сильного внутрішнього конфлікту, викликає біль і страждання.

•    Відкидають сина чи доньку. Це проявляється або в надмірній вимогливості до дитини, коли тато намагається «переробити» малюка, змушує його виконувати те, що йому не під силу. Або ж, навпаки, чоловік пускає все на самоплив і, перебуваючи в сім'ї, взагалі не бажає втручатися в процеси виховання особливої крихітки.

•    Намагаються дати найкращу освіту. Багато татів хочуть отримати підтвердження, що їхній син чи донька не гірші за інших. Витрачають багато часу, сил, грошей, аби дитина потрапила до гідного, на їхній погляд, садочка чи школи. Таке навчання часом не лише не приносить користі, а й іноді завдає значної шкоди. Наприклад, малюкові із затримкою психічного розвитку необхідний дефектолог. Не варто забувати, що спеціалізовані заклади працюють за особливими програмами, перевіреними часом, які здатні допомогти дітям при певних порушеннях.

Чоловік — це сила та сміливість. Він формує у крихітки відчуття захищеності. Лікар у білому халаті, злий собака, темна кімната не такі вже й страшні після запевнень тата. Ніхто краще за батька не зможе навчити дитину боротися й перемагати.

І нехай усі навколо повторюють: «Цьому малюкові пощастило з татом!..»